КНИГА ПРИПОВІСТОК СОЛОМОНОВИХ17
1Шматочок сухаря та мир до його далеко лучше, нїж хата, повна порізаного скоту, з сварнею.2Слуга розумний старшує над безумним сином, і між братами він спадок роздїлить.3У горнї й в огнї очищаєсь золото й срібло, Господь же витрібовує серця.4На злющу мову лиш падлюка вважає; лукавий слухає зрадливого навчання.5Хто вбогого поругає, той творця його зневажає; кого нещастє звеселяє, той не зістанеться безкарен.6Вінець людей старих — сини синів, унуки, а слава дїтей — родичі їх.7Дурному не личить поважная мова, тим меньше значньому уста неправдливі.8Гостинець — се дорогий камінь у того, що вміє ним владати; куди нї обернесь, пощастить йому.9Хто провину покриває — любови шукає, хто ж про неї все згадує — друга відвертає.10Розумного докір більше діймає, нїж дурного сто вдарів.11Хто бурить — у того тілько лихе на думцї; на його посланий буде ангел без милосердя.12Лучше стрітити ведмедицю, що їй дїтей взято, нїж дурного з його дурнотою.13Хто за добро платить злом, від того домівки не відойде зло.14Почин до сварки — як прірва води; покинь же сварку, нїм ще розгорілась.15Хто грішного правдить і правого винуватить, — оба вони гидота Господеві.16Про що скарби в руках у дурня? щоб придбати собі мудрість, — на те в його нема ума.17Друг любить про всяк час, і, як брат, зявиться він, коли спаде нещастє.18Чоловік малоумний дає руку й ручиться за ближнього свого.19Хто любить сварку, той любить і гріх; а хто надто високо піднімає ворота свої, шукає упадку.20Підступне серце не знайде добра, й язик лукавий впадає в біду.21Хто дурня зродив — то собі на горе; отець безумного не зазнає радощів.22Веселе серце — як лїк, добродїйне, а дух сумовитий висушує й костї.23Дарунки з пазухи бере безбожний, щоби скривити стежки правосуду.24В розумного мудрість — перед очима, дурного ж очі — на концї землї її вбачають.25Безумний син — отцю свойму гірка досада, ще гірше горе він матері своїй.26Не гарно се, на правого вину спихати, як і бити старшину за суд справедливий.27Розумний — хто в словах здержливий, і мудрий той, в кого кров холодна.28І дурень, як мовчить, здається бути мудрим, а як уста стулить, — навіть розважливим.