КНИГА ПРИПОВІСТОК СОЛОМОНОВИХ27
1Не хвались завтрішним днем, не знаєш бо, що той день уродить.2Нехай вихвалює тебе хто другий, а не твої уста, — чужий, а не твій язик.3Важке каміннє, а пісок так само, та гнїв дурного обоє переважить.4Жорстокий гнїв, палка і лютість, та проти ревностї хто встояти зможе?5Докір явний багато лїпший, анїж укрита любов.6Лїпші щирі догани від люблячого, анїж зрадливі поцїлуї від того, що ненавидить.7Хто ситий, наступить і на крижку з медом, а голодній душі й гірке — солодке.8Як пташка, що гнїздо покине, так само й чоловік, що місце своє покинув.9Мастї й пахощі радують серце: такий же й друг солодкий, що з серця раду удїляє.10Не покидай свого, нї батькового друга, і в братів дом не йди в лиху твою годину: Лїпший сусїд близький, анїж брат далеко.11Розумен будь, сину, втїшай моє серце, щоб знав я, що менї злоріцї відказати.12Розважливий бачить лихо й ховається, а недосьвідні простаки гонять вперед, і в біду попадають.13Бери з нього платтє, він бо за чужого ручався, й за стороннього бери застав у нього!14Хто з ранку раннього товариша, знай, хвалить, про того думають, що се його він судить.15Безнастанне капаннє з криші у негоду, а жінка сварлива — вони одно;16Хто хоче здержати її, той намагаєсь зʼупинити вітра, та сховати в руцї оливу, що дає знати про себе.17Як залїзо гострить залїзо, так гострить чоловік зір друга свого.18Хто стереже свою фиґовину, той їсти ме фиґи з неї, а хто береже добра пана свого, той у добрій славі буде.19Як у водї лице відбиваєсь до лиця, так само й серце чоловіче — до чоловіка,20Ненаситня безодня й пекло, — оттак неситі й очі людські.21Що огонь про срібло, про золото ж піч те про людину уста, що хвалять її.22Товчи безумного так як зерно у ступі, — не вилущиш його з дурноти його.23Назирай пильно за скотом твоїм і май стараннє про череду твою;24Добуток бо не на віки, бо й власть — чи ж вона переходить із роду в рід?25Показується трава, виказуєсь зелень, та й збирають по горах сїна.26Ягнята дають тобі одежу, козли — за що купити поле.27Доволї молока козиного на їжу тобі, на їжу родинї твоїй, та й на прожиток челядї твоїй.