КНИГА ЙОВА3ukr_1996
1Аж ось отворив Йов уста свої й проклинав день уродин своїх.2І почав Йов говорити:3Нехай би (був) щез день, коли я на сьвіт родився, й ніч, коли проречено: Зачався чоловік!4Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним!5Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару!6А ніч тая — нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях!7О, ніч тая — нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі!8Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день, та готові й дракона розбудити!9Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі,10За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми!11Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота?12Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди?13Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн14З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї,15Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали;16Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта.17Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили.18Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника.19Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого.20Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко,21Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом;22Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину.23На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу?24Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода;25Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною.26Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє!