КНИГА ПРОРОКА ЕРЕМІЇ17ukr_1996
1Гріх Юдин виписаний залїзним різцем, алмазним зубцем, вирізаний на таблицї серця в них та на рогах у жертівниках їх.2Мов про свої сини, згадують вони про жертівники свої, і дуброви свої та зелені дерева по горбах високих.3Ой оддам же я гору твою в полі, твоє майно, усї твої скарби на луп, і всї висоти твої — за гріхи в усїх межах твоїх!4І ти сама лишишся без наслїддя твого, що я надїлив тобі, й віддам тебе в неволю ворогам твоїм у землю, що її не знаєш, бо ви розпалили огонь гнїву мого; він горіти ме невгасимо.5Так говорить Господь: Проклята людина, що вповає на людей, і робить тїло опорою своєю, а серце її цурається Господа.6Вона буде, як билина в степу, й не діжде собі добра; жити ме на сухих місцях у пустинї, на землї солоній, безлюдній.7Благословен чоловік, що вповає на Господа, що його надїєю Господь.8Він — мов те дерево, посаджене над водою, що простягає своє коріннє до потока: Не боїться воно жари, листє його зеленїє; байдужне воно й під сухолїттє; не перестає родити нїколи.9Лукаве над усе в сьвітї серце людське й ледаче; хто його зміркує?10Я, Господь, я тілько зазираю в серце, вивідую нутро, щоб відплачувати кожному по його ходах, по плодам учинків його.11Мов та куропатва, що висиджує яйця чужі, що їх не знесла, так і той, хто придбав достаток, та не на правій дорозї. У половинї віку свого втеряє його, і при концї свойму покажеться дурним.12О, місцем нашого осьвящення є престол слави, вознесений з давен давнезних!13Ти один, Господи — надїя Ізрайлева; всї, що тебе покинули, посоромляться. Всї, що відступають од тебе, будуть на піску написані, за те, що покинули жилу води живої — Господа.14Оздоров же мене, Господи, так я й одужаю; спаси мене, а я спасен буду; ти бо хвала моя.15Ось, вони менї говорять: Де воно, те слово Господнє? нехай станеться!16Я ж не квапився бути пастирем у тебе й не бажав лихої години, — ти се знаєш. Що мої уста вимовили, те лежить перед лицем твоїм.17Ой не дай же менї жахатись тебе! ти втечище моє при лихій годинї.18Нехай посоромляться гонителї мої, менї ж не дай постидатись; нехай вони задрожать, менї ж не дай лякатись; наведи на них лихолїттє й побий їх тяжким побоєм.19І сказав менї Господь так: Ійди й стань у воротах синів народу, що ними царі Юдейські входять і виходять, і у всїх воротах Ерусалимських,20І промов до них: Слухайте слово Господнє, царі Юдейські, й ви, всї Юдеї, вкупі з усїма осадниками Ерусалимськими, що ввіходите сими ворітьми!21Так говорить Господь: Стережіть ваші душі, не носїть субітнього дня нїяких тягарів, і не вносїте їх ворітьми Ерусалимськими,22І не виносїте так само субітнього дня нїякого тягару з домівок ваших, і не робіть нїякого дїла, а сьвяткуйте день субітний, як се я заповідав отцям вашим,23Хоч, правда, вони не слухали, й не прихиляли уха свого, а показали себе тугошийими, щоб не слухати й не приймати науки.24Коли ж ви послухаєте мене в сьому, говорить Господь, щоб субітнього дня не носити нїякого тягару воротами сього міста, та щоб сьвяткувати суботу, так щоб нїякого дїла того дня не робити,25Так ворітьми сього міста входити муть царі й князї, що сидять на Давидовому престолї, що їздити муть колесницями й кіньми, вони й князї їх, Юдеї й осадники Ерусалимські, й город сей буде люден повсячасно.26І приходити муть із городів Юдиних і з околиць Ерусалимських, і з землї Беняминової, і з поділля, і з гір, і з полудня, та й приносити муть усепалення й мирні жертви й жертви хлїбні й кадило у дом Господень.27Коли ж не послухаєте мене в тому, щоб держати субітній день сьвято й нїякого тягару не носити, входючи в ворота Ерусалимські, то я запалю огонь в воротях його, й пожере він палати в Ерусалимі й не погасне.